googlePlayTopkonotop
TopKonotop
Безкоштовний додаток для Android
Встановити

Поранений біженець самотужки дістався Конотопа

17 лютого 2015, 12:25Андрій Кривулько
873
61-річний поранений біженець із міста Дебальцеве самотужки дістався Конотопа, подолавши на власних «Жигулях» без зупинок і перепочинку близько шестисот кілометрів шляху. Врятував пораненого сусіда і допоміг залишити місто ще кільком біженцям.

Належну медичну допомогу чоловік отримав тільки після завершення вимушеної подорожі – в конотопській райлікарні.
Під смертоносний обстріл мирний житель Донбасу потрапляв не раз. Але те, що залишився живим, інакше, як дивом, не назвеш. Зараз життю чоловіка нічого не загрожує. І хоча він пересувається за допомогою палиці, а самопочуття бажає кращого, Іван Олексійович (так його звуть. – Авт.) намагається не занепадати духом і чекає на возз’єднання з родиною.
Дружина і два дорослих сини залишили Дебальцеве ще влітку, коли почали обстрілювати місто. Поїхали до родичів у Росію. А голова родини не зважувався кинути напризволяще невеличке господарство, тому був до останнього. Як сам говорить, доки «не пошанували». Це сталося на світанку 2 лютого.
– Саме в той день я збирався від’їжджати, – починає розмову чоловік, але помітно, що пригадувати все йому важко. – Діти весь час наполягали на від’їзді, але мене стримувала любов до тварин: якраз окотилася кролиця, я не міг кинути її з кроленятами. Зрештою, вирішив забрати з собою. Приготував усе необхідне, думав так: «Прокинусь раніше, погодую їх перед дорогою, і рушатиму». І коли вже повертався назад до нашої п’ятиповерхівки, біля під’їзду зустрів сусіда. Той палив цигарку. «Ну що, погодував?» – поцікавився в мене. «Так», – сказав я і слідом запитав: «Б’ють за розкладом?» «Еге», – відповів він. Обстріл щоразу починався о 6-й годині. Як за розкладом, стріляли й того ранку, але далеченько.
– Звідки прилетіла та міна, я так і не зрозумів, – продовжує поранений чоловік. – Вибув стався в кількох метрах від нас. Основний удар прийшовся на господарчі споруди неподалік будинку. Це й врятувало мене з сусідом від найгіршого. Спершу пролунав тріскіт, потім стався вибух, – і нас порозкидало врізнобіч. Коли отямився, почув, як мене хтось гукає. Одразу обдивився, чи руки-ноги цілі: нібито цілі, але була кров. Аж тут сусід закричав, аби я погукав когось на поміч. Як виявилося, йому перебило ногу. Я піднявся і в гарячці побіг шукати допомоги. Потім, коли вскочив у свою квартиру і зняв взуття, побачив, що й у мене все в крові. Погукав сусідку, кажу: «Подай, що потрібно, а я сам все зроблю». Залив рани перекисом водню, забинтував і побіг за кролями до гаражу. Добре, хоч він неподалік нашого будинку. Потім поспіхом позакидав у машину інші речі. Був у шоковому стані, тому навіть не знаю, що й хапав. Згодом, уже в Конотопі, поцікавився у сестри, що привіз, і почув у відповідь: «Лишень старий мотлох».
Після цих слів дорослий чоловік, який від початку бесіди мужньо тримався, більше не зміг стримувати свої емоції.
– Я сорок років прожив у Дебальцевому, сорок років пропрацював на одному підприємстві, отримав власне житло. На пенсію вийшов лише півтора роки тому, на роботі дали належні оклади. За ці гроші ми придбали різну техніку для дому, словом, тільки-но належно облаштували свій побут. А тепер, що я маю?.. – з розпачем у очах запитує пенсіонер, якого з рідної домівки вигнала війна.
Тим часом події того дня розгорталися наступним чином: дружина пораненого сусіда не змогла знайти будь-кого, хто б міг відвезти її чоловіка до лікарні, відтак, вся надія була на Івана Олексійовича. Тяжкопораненому наклали джгута, аби він не стік кров’ю. Знайшли місце в машині ще й для інших сусідів (жінка виїжджала з ріднею, їм треба було до Харкова).
Найближча працююча лікарня була аж у Артемівську, що за п’ятдесят кілометрів від Дебальцевого. На щастя, виїхати з містечка вдалося фактично без перешкод. Діставшись пункту призначення, Іван Олексійович передав лікарям пораненого знайомого і попросив, аби йому також надали першу медичну допомогу. Невдовзі рушив далі.
Як він витримав за кермом стільки годин поспіль без перепочинку, не знає і сам. Каже, був у стресовому стані. Увесь день не те, що риски в роті не було, а й краплі води не випив. І хоча Іван Олексійович – професійний водій, рани давали про себе знати. Обличчя – посічене, ноги – порізані осколками. Проте він терпів біль, ще й підвіз попутно хлопця й дівчину. Каже, шкода було залишати на дорозі.
Конотопа дістався вже затемна. Опинившись на малій Батьківщині, повертатися назад він уже не хотів. Так, Іван Олексійович – наш земляк, родом із с. Салтикове Конотопського району. А в місті мешкає його рідна сестра. Вона викликала знесиленому брату «швидку» і його забрали в лікарню.
Як повідомив завідуючий хірургічним відділенням Конотопської ЦРЛ Олександр Півень, 61-річний мешканець міста Дебальцеве Донецької області був госпіталізований із вибухово-осколковими пораненнями обох нижніх кінцівок. Один металевий осколок, більший, засів у лівому стегні, другий, менший, – у правій гомілці. Також чоловік отримав численні поверхневі рани рваного характеру. Було видалено тільки більший осколок, на рани наклали пов’язки. Зараз хворий проходить стаціонарне лікування.
Те, що чоловік з такими пораненнями зміг подолати велику відстань, лікар-хірург Валерій Кравець, котрий оперував хворого, пояснив так: великі судини в нього не були пошкоджені, осколки «засіли» у м’яких тканинах.
– Мілкий осколок досить глибоченько, його не діставали. Швидше за все, й не будуть чіпати, – демонструє перебинтовану ногу Іван Олексійович. – Я дуже вдячний лікарям і медсестрам цього відділення за таке чуйне ставлення до мене.
Від якого боєприпасу постраждав біженець, точно невідомо. Сам чоловік припускає, що то все ж таки була міна.
– Зазвичай, ми знали, коли летять міни, бо тоді чутно характерний свист. Того ж ранку вдалині працювали «Гради», стояв страшенний гул, і ми їх проґавили, – припускає чоловік. – Взагалі, Дебальцеве – це вже не місто, а привид. Його не впізнати. Зараз там немає ані води, ані світла, ані опалення, нічого не працює. Місто повністю паралізоване. Це нас на Водохреще так охрестили, влучили снарядами в стовпи електроопори. Не знаю, як там люди. Телефоную знайомим, які зосталися, а вони не відповідають… Там же підзарядити телефони ніяк, а зв’язок можна піймати тільки в деяких місцинах. Отак, бува, стріляють, а ти виходиш і шукаєш, де з’являться смужки, намагаючись зателефонувати своїм, щоб сказати, що все-таки поки живий.
Хорошого там нічого немає. Іде справжня братовбивча війна. – Продовжує ділитися жахливими реаліями біженець. – Загинуло дуже багато людей – дітей, стариків… Як одужаю, скоріш за все, поїду до своїх. Дружина з дітьми повертатися на Україну не планують. Говорять: «Ми в цю м’ясорубку не хочемо їхати. Один одного вбивати…»
Жили ж нормально, навіщо було починати цю війну?! То брудна і погана справа. Я дуже хочу, щоб нарешті встановився мир і слов’янські народи були разом, єдині.

ВАЛЕНТИНА ЗДОРОВЦОВА

www.kkraj.org.ua

 


Підписуйтесь на сторінки topkonotop.com у Facebook та Telegram — дізнавайтесь першими про всі актуальні новини міста