googlePlayTopkonotop
TopKonotop
Безкоштовний додаток для Android
Встановити

Наші в АТО: Євген Бондар, 72 ОМБР

27 березня 2016 • Андрій Кривулько
 1508
Весняний парк, купа малечі навкруги і біля водограю. Всі веселяться, метушаться, мов горобці. Тим часом поряд зі мною сидить людина, для якої споглядання за такими простими людськими радощами приносить неабияку насолоду, адже останній час перед очами лише випалені степи Донбасу. Поряд на лавці у парку — Герой-конотопець Євген Бондар, боєць 72 ОМБР.

n_v_ato_8_1.jpg

У зв'язку зі складною ситуацією в Україні, редакція залишає за собою право не висвітлювати деякі особисті дані бійців, згідно з їх побажаннями.

Женя, як довго ти вже на війні?

З квітня минулого року.

Пішов добровольцем чи по мобілізації?

По мобілізації, прислали повістку.

Як відреагував на неї?

Нормально, а як можна ще на неї реагувати? — посміхається. — Отримав і відразу пішов.

n_v_ato_8_3.jpg

А сім’я?

Євген мовчить, посміхається...

О, ну, судячи з посмішки — можна зрозуміти, що не дуже добре?

Ні, чому? Як і всі сім’ї — дуже не хотілося відпускати, але кожен розумів, що це — мій обов’язок. Відпустили, куди ж вони дінуться?

Зазвичай дуже важко адаптуватися з тихого мирного життя до війни. Як у тебе пройшов цей період?

Найважливіше — подружитися з побратимами. З цим проблем не було, роззнайомився, подружився і почалося!

n_v_ato_8_2.jpg

А до вручення повістки і війни в цілому чим займався?

Я — будівельник. Офіційно. До речі, досі там працюю, місце через мобілізацію збережене.

О, так це дуже добре. Не часто це зустрічається у наш час. А поділись, будь ласка, які емоції та відчуття залишила по собі війна особисто у тебе? Деякі бійці по поверненню відкривають свій бізнес, переїжджають на інше місце проживання, починають подорожувати тощо. Яке в тебе бажання?

Скоріше додому повернутися! І забути це все як страшний сон...

n_v_ato_8_5.jpg

І, навіть, враховуючи посмішку в цей час на обличчі Героя, смуток і невеселі нотки з’являються в очах. Що б людина не робила чи не казала, очі видають те, що коїться у душі насправді, особливо якщо це — очі воїна.

Давай трошки про веселе! Ти знаєш, я усіх розпитую про те, чим смішним хлопці розважалися на війні. Що робилося у вас?

— Театр тіней.

Ого! Такого ще не було! Розкажи докладніше, будь ласка!

— Під час обстрілів, сидячи у підвалі, вмикалися ліхтарики. А чому б і не потанцювати перед ними, залишаючи кумедні тіні на стіні? — сміється.

О, та ви найартистичніші з усіх!

— А то! Це ж 72 бригада!

n_v_ato_8_4.jpg

Вже знаєш, чим займатимешся по поверненню?

— Буду жити. Намагаюсь якомога скоріше перелаштуватися на мирне спокійне життя. А там будемо бачити, як бути.

Що б ти побажав читачам і бійцям?

— Миру, якомога скоріше. Це головне і єдине, що зараз можна бажати…

Дійсно, зараз окрім миру бажати більше нічого. Хіба тільки впевненості, рішучості і сили духу, особливо тим, хто воює та тим, хто їх чекає.

Валерія Пальчинська


Редакція приєднується до сказаного і також хоче додати від себе слова щирої подяки телекомунікаційній компанії «Зурбаган» за ваш вагомий вклад у рубрику «Наші в АТО», такий важливий проект для суспільства!

Все буде Україна!