googlePlayTopkonotop
TopKonotop
Безкоштовний додаток для Android
Встановити

Наші в АТО: позивний «Бардак»

04 грудня 2015 • Андрій Кривулько
 1389
Розпочати серію інтерв'ю про наших конотопських Героїв я вирішила зі свого давнього-давнього знайомого, який саме приїхав у відпустку із зони проведення антитерористичної операції.

У зв'язку зі складною ситуацією в Україні, редакція залишає за собою право не висвітлювати деякі особисті дані бійців, згідно з їх побажаннями.

Цього хлопця я пам’ятаю ще зі школи: простий сором’язливий юнак зі смішним прізвиськом «Зюзік», іноді серйозний, іноді — веселий, а іноді — аж занадто веселий. А зараз навпроти мене сидить чоловік, воїн, захисник. Зараз він — боєць 19 ОМПБ, позивний «Бардак». З першого погляду, ніби, такий як і був: та сама посмішка, ті самі вуха сторчком, а от очі… Очі геть інші, бо вони бачили і смерть, і пекло.

Починаємо бесіду. Мій співрозмовник трохи нервує. Одразу видно — людина не публічна і до інтерв’ю не звикла. Але так було лише з початку, потім забувається і те, що диктофон пише, і сором’язливість. Чоловік занурюється у спогади.

Розкажи, будь ласка, чим ти займався до війни?

— До війни працював на будівництві у Києві, Рівному, в Криму. До речі, був присутній, коли в Криму це все тільки починалося.

nashi_v_ato_1_1.jpgnashi_v_ato_1_2.jpg

Ого! І як все було? Тоді про це мало говорили.

Коли почалася Революція, ми якраз вивозили своє обладнання з півострова. Там було дуже багато російських військових. Коли ми проїжджали через наші та їхні позиції, бачили — у наших стояв один БТР, а у російської армії – більше сотні. Наших там стояло шестеро солдатів: водій та члени екіпажу. Це був наш перший блокпост, коли почалась війна.

— Ти вже тоді вирішив, що підеш на війну?

— Ні, тоді ще ні. Трохи вагався.

Страшно було?

— Страшно було всім, повір.

— Що було коли повернувся додому?

— Влаштувався в пенітенціарну службу (Служба охорони в місцях позбавлення волі – Прим. ред.). А потім щось стрельнуло, пішов взяв повістку та поїхав.

У військкоматі без проблем дали повістку?

— Ні, вони не могли знайти мою особову справу. Довго чекав, поки її знайдуть. Коли мої документи знайшлися — взяв повістку та поїхав. В той час військкомат не дуже серйозно до цього ставився. Через постійну текучість кадрів у той час, багато хлопців, які дійсно хотіли поїхати, не могли цього зробити. Саме тому й було сформовано багато добровольчих батальйонів.

nashi_v_ato_1_3.jpg

— Так, якщо зрівняти, добровольців значно більше за кількістю, ніж ЗСУ.

— А ще, в більшості випадків, саме добровольців «кидали» у найбільш небезпечні місця.

— Давно ти на війні?

— Вже сім місяців. У кінці грудня буде вісім.

— О, то вже майже ювілей! А це, я так розумію, перша відпустка за цей час?

— Так.

— За домом сумував?

— Ой, не питай!

— Я знаю, що в наших бійців дуже класне почуття гумору. Деякі, навіть, намагалися замовити піцу в Донецький аеропорт. Які кумедні ситуації були у вас?

— О, у наших почуття гумору шикарне! В нас що було? Припустимо, бронежилет вдягнути як підгузок, — сміється.

Ну, взагалі, було дуже багато прикольних речей, але про них краще не розказувати, бо мені скоро повертатись, це ж може моє керівництво прочитати! – Сміється ще дужче.

А як щодо дитячих малюнків? Це дуже потужний заряд для бійців. Тобі малювали? Розкажи про це!

— Є! Але, нажаль, вони не завжди до нас доходять. Якщо волонтерами збирається посилка і відправляється особисто бійцеві  на його окрему роту чи загін, ми все отримуємо, а якщо на цілий батальйон, то дуже рідко, все розбирається офіцерами. Працюємо напряму з волонтерами, які збирають необхідне згідно замовленням бійців. Що замовили, те і отримали. Дуже вдячні, без волонтерської допомоги ми б там не вижили!

Ти приїхав додому, як люди реагують на АТОшну форму?

— Якось не дуже. Дивляться скоса. Не звично якось. Багато хто питає, чому я туди пішов. Відповідаю, що я — патріот, я присягнув. Я вважаю, що ті хлопці, що туди пішли, зробили правильний вибір. Багато хто ховається. Я поважаю всіх, хто там знаходиться, навіть, тих, що знаходяться на третій лінії оборони — вони не зрадили Україну, вони пішли. Вони не злякались.

—Так, до речі, тих, хто зараз в тилу, регулярно на підкріплення викликають. Тим паче, зараз.

— Так, зараз ситуація трохи загострилась. Зараз там, де був раніше тил, практично, передова. Наші війська відійшли назад (Йдеться про відведення техніки обох сторін від лінії розмежування — Прим. ред.).

— А чого не вистачає на передовій?

—Тепловізорів. Регулярні війська забезпечені набагато краще, ніж ми. Добровольчі батальйони забезпечують волонтери. Регулярні війська, наприклад Національна Гвардія, забезпечена всім повністю. В нас немає нічого, навіть, палива інколи не вистачає.

nashi_v_ato_1_4.jpg

— БТР тоді хоч самому штовхай?

— Ну а що, потрібно буде – будемо штовхати.

— Чого ти бажаєш?

— Бажаю перемоги для України. Бажаю, щоб скоріше це все скінчилось.

А які плани після війни? Чим мрієш займатися після перемоги?

— У відпустці я познайомився з одною дуже гарною людиною… Ой, все!

Після останньої відповіді уся серйозність та стриманість розпливається в широченну посмішку та щасливий вираз обличчя. Величний воїн, безстрашний Герой починає соромитись майже до почервоніння, коли згадує ту, що запала в серце.

Це ще раз підтверджує те, що яка б війна страшна не була, та в ній завжди знайдеться місце коханню, але це вже геть інша історія!

Валерія Пальчинська