googlePlayTopkonotop
TopKonotop
Безкоштовний додаток для Android
Встановити

Наші в АТО: Сергій Безлюдний та Надія Семеніхіна

19 січня 2016 • Андрій Кривулько
 1471
Як завжди, домовлена зустріч, хлопання по плечу, зручні диванчики кафе, увімкнений диктофон, запитання-відповіді, та цього разу напроти сидить вже не боєць, а дві завжди усміхнені, веселі та відкриті людини — наші одномістяни, які поклали останні 2 роки свого життя на щоденну організацію допомоги тим, хто на фронті. Сергій Безлюдний та Надія Семеніхіна — Герої сьогоднішньої статті.

nashi_v_ato_4_1.jpg

Враховуючи те, що інтерв’ю бралося у конотопських фронтових волонтерів, редакція висвітлює всі дані, надані ними особисто.

— Чим займалися до війни?

Сергій:

— Я — приватний підприємець, власник магазину сантехніки «Мойдодир».

Надія:

— Дім, сім’я, діти. Ти знаєш, період життя до війни в мене трохи зник з пам’яті через свою не насиченість подіями, в порівнянні з сьогоденням.

nashi_v_ato_4_4.jpg

— Як взагалі виникло бажання допомагати бійцям?

Сергій:

— Коли в Конотопі з’явилася Народна сотня Самооборони, почав активно приймати участь в її діяльності. Якраз в цей час в місто, на наш військовий аеродром, приїхала горно-піхотна частина. Приїхала гола і боса. Тому почали їм збирати харчі, форму, одяг і так далі. Збирали усім містом, а ми, як посередники, вже розподіляли зібране серед бійців, відвозили в частину, разом з ними чергували на міських блокпостах, які самі ж і облаштовували, ремонтувати техніку, яка ламалася дуже часто.

Коли хлопці вирушили на Схід, зв’язок з ними, звичайно, лишився, тому вони вже звідти телефонували, і ми почали возити їм все необхідне. Волонтерський рух тоді ще тільки народжувався, до ладу ніхто не знав, як і що правильно робити. Почали об’єднуватись у соцмережах, спілкуватись, допомагати один одному — так цікавіше!

Надія:

— А я просто не могла спокійно за цим усім спостерігати. Ні за подіями на Майдані, ні за початком війни. Коли почали відправляти на фронт моїх перших знайомих, я зрозуміла, що можу бути чимось корисна. Все почалось з першої посилки одному знайомому, потім — другому, третьому, а потім так затягло, що і досі не відпускає, — сміється.

nashi_v_ato_4_3.jpg

— От і закрутилось! Раніше було набагато легше зібрати допомогу, зараз — значно важче. Як бути і що робити?

Сергій:

— Якщо не сидіти на дивані і не казати «Важко-важко-що-не-жить», то зібрати можна на будь-що, — ухмиляється. — Нехай, часу на це піде трохи більше, ніж на початку війни, але ж це можливо! Особливо продукти. Збираються дуже легко, але треба трохи поїздити селами, щоб зібрати. Люди овочами допомагають дуже охоче. З грошима на форму, іншу амуніцію, на пальне дуже важко. Це тобі не бурячок та картопельку Попівкою збирати! — сміється. — Дуже важко з транспортом. Машини дуже швидко ламаються на Донбасівському розбомбленому бездоріжжю.

— Так, свою машину ти вже майже повністю доламав!

Сергій:

— Ну, повністю чи не повністю — то ще питання, та вона точно не витримає жодної поїздки. Навіть містом їздити страшно!

— Краще не ризикувати, я думаю! А хто зараз взагалі займається зборами допомоги?

— І самостійно, через особисті знайомства і зв’язки, і наші конотопські волонтерські організації дуже допомагають («Я — Волонтер!», жіночий волонтерський клуб «Бджілка» та «Самооборона» — прим. автора). Поступово почали долучатись школи зі своїми адресними посилками (посилка певному бійцеві — прим. автора).

nashi_v_ato_4_5.jpg

— Що бійці частіше за все просять?

Сергій:

— Останнім часом, звичайно, дуже потрібні теплі речі. Зі списку потреб ніколи не зникає форма, берці та інша амуніція. Під час обстрілів дуже багато чого просто згорає. Іноді просять те, про що б ніколи не здогадався.

— Наприклад, отруту для мишей? Нестандарт!

Надія:

— Так-так! Такого плану. Ой, миші їх взагалі доконують, особливо на позиціях, в бліндажах. Лізуть туди, де тепліше, погрітися.

Сергій:

— Будівельні матеріали для облаштування позицій, побутові дрібниці постійно потрібні.

— Скільки разів були в зоні АТО?

Сергій:

—Я збився з рахунку після 13-ої поїздки, — сміється. — Раніше це так докладно не звітувалось, як зараз, тому великої потреби рахувати і щось показувати і доказувати не було.

Надія:

— А я після 10-ої поїздки вже не рахувала! Взагалі, я вважаю, неважливо скільки ти разів з’їздив туди, важлива кількість роботи, яку ти зробив, аби допомогти.

— Як ви познайомились і почали їздити в зону АТО разом?

Надія:

— Я ще й до того, як познайомились із Сергієм, їздила туди. Не один раз, до речі.

Сергій:

— Ще й які ти об’єми збирала! І так склалася ситуація, що нам просто стало вигідно їздити разом. Збиралися і їхали караванами, по декілька машин. Коли їхали вперше разом, то з Полтави грузили «Швидку». У Надюхи, до речі, волонтерський задор такий, що ого-го! Все місто на вуха поставить, та збере необхідне хлопцям!

Надія (дивуючись):

— А що робити? Хлопці ж не здаються, чому ми потрібні?

— Скільки тонн перевозили?

Надія гмикає і задумується, але потім починає сміятися, і видає:

— Дуже багато! З вагами ніхто не бігав, — гигикаємо усі разом.

— Чим цікавим і веселим можете поділитись із поїздок?

Сергій:

— Відразу ж, по приїзду влаштовується екскурсія плану «ось дивись, оце — наша позиція, а он за отим кущем — сєпари!» — сміються разом. — За весь час об’їздили весь фронт, стільки всього надивились, що всього не розкажеш. Від Маріуполя до Станиці Луганської «відмітились» скрізь.

Надія:

— Взагалі, кожна поїздка — це, свого роду, пригода. Кожна щось по собі залишає, тому виділяти щось певне було б неправильно. У мене одні ситуації були, у Сергія — інші. Деякі з них взагалі людям розказувати не бажано! — сміється.

Сергій:

— Найбільше вразила, мабуть, ситуація з останньої поїздки. До кому в горлі. Коли вже виїжджали з 53-ої бригади, комбат, проводжаючи нас, віддавав нам честь. Нам, фактично, цивільним людям (сержанту і рядовому в запасі — прим. автора), кадровий військовий віддавав військове привітання! Як прапору, як гімну, як воїну. І тут я зрозумів — це всім вам, небайдужі звичайні люди, офіцер віддає свою Честь!

— Дійсно, до кому в горлі… Сергію, я знаю, ти з цієї поїздки повернувся не з пустими руками. Розкажи докладніше!

Сергій:

— Так, я привіз котика. Звуть Марсік. Один ВДВ-шник попросив відвезти додому мамі. Кіт, вирощений десантом, сам приїхав у тільняшці, за повадками такий бойовий!

nashi_v_ato_4_2.jpg

— Доїхали нормально?

Сергій:

— Так, Марсік витримав, мабуть, мужніше, ніж ми! Ми ж не ВДВ! — сміється.

Надія:

— Це він, якщо не зі мною їздить, так з котом! — тут наш сміх вже досяг апогею.

nashi_v_ato_4_6.jpgnashi_v_ato_4_7.jpg

— Ну тоді зрозуміло! Побажайте що-небудь читачам.

Сергій:

— Миру. І якнайскоріше! Війна набридла, гірше гіркої редьки! Ніхто, звісно, нікого не кине, допомагатимемо до кінця, але швидше воно б усе скінчилося!

Надія:

— Дуже хотілося б нагадати, що війна ще не скінчилась, і попросити людей про допомогу, адже волонтери не справляться без допомоги інших.

Всі повинні зрозуміти, що якщо ми тут спимо у теплих ліжечках у мирі, то це не означає, що ніде нічого не відбувається. Ми нашим миром завдячуємо великій кількості хлопців, які потребують нашої з вами допомоги.

Навіть якась сотня з сімейного бюджету сильно по кишені не вдарить, а віддай її волонтерам – ми вже сотня до сотні, зможемо зібрати на будь-що.

Не хоче хтось давати гроші — підіть купіть ту саму шапку, шкарпетки, мила чи ще якусь дрібницю. І це вже неабияка допомога!

Тепер, звичайно, прийшла черга до висловлення вдячності всім, хто брав, бере і братиме і надалі участь у постійному зборі допомоги солдатам, тому виділяти репліки було б неправильно, адже слова подяки однакові і репліки обох героїв інтерв’ю лише доповнювали сказане іншим:

Дуже велике «дякую!!!» всім тим, хто вже протягом такого тривалого часу не залишається осторонь, допомагає чим може. Навіть, жертвуючи своїми вихідними, грошами, ще якимись цінностями. Людоньки, без вас ми б не справились! До Перемоги лише разом!

Валерія Пальчинська


Редакція приєднується до сказаного і також хоче додати від себе слова щирої подяки телекомунікаційній компанії «Зурбаган» за ваш вагомий вклад у рубрику «Наші в АТО», такий важливий проект для суспільства!

Все буде Україна!

Для тих, хто бажає допомогти нашим воїнам, — реквізити ПриватБанку: 5168742063395879, Безлюдний Сергій. Детальні звіти — на сторінці Сергія у ФБ.