googlePlayTopkonotop
TopKonotop
Безкоштовний додаток для Android
Встановити

Наші в АТО: Ярослав, позивний «Ярий», ВМС України

09 травня 2016 • Андрій Кривулько
 1440
А ви вже забули події двохрічної давності, коли з Криму виходили останні вірні Батьківщині, військовослужбовці? Цей хлопчина не забуде ніколи, адже він сам був там, сам виходив з оточення «зелених чоловічків», повертаючись на материкову Україну. Знайомтесь, Герой Ярослав, позивний Ярий, боєць ВМС України, і це його історія.

n_v_ato_9_2.jpg

У зв'язку зі складною ситуацією в Україні, редакція залишає за собою право не висвітлювати деякі особисті дані бійців, згідно з їх побажаннями.

— Можеш трошки розповісти про себе? Про своє життя до війни?

— У житті моєму нічого особливого до війни не було, навчався у Політехнічному. У сім’ї у мене є військові моряки, тож, як то кажуть, і у мене тече по тілу морська кров. Потрапив служити до Криму.

Це ж іще до анексії?

— Так.

А коли почалися ці всі події, що відбувалося «зсередини»? Як ви почувалися, розкажи, будь ласка.

На цьому моменті посмішка, що грала на обличчі хлопця на початку розмови, згасла повністю, кожне слово обдумувалося, зважувалося і, буквально, видавлювалося через тяжкість спогадів тієї весни:

— Ми чекали наказу, не знали, що нам робити. Чекали, чекали, а його не було.

Тобто, вас просто ігнорували?

Виходить, так. Ми відправили телеграму з бази на Генеральний Штаб після того, як нас оточили. Відповідь йшла три дні. Наказом стало єдине слово: «Триматися».

n_v_ato_9_1.jpg

— Такий наказ дуже розповсюджений, до речі!

Так, це точно. Коли ми вже вийшли з оточення, деякий час перебували у Придністров’ї, а потім – вже в зону АТО.

— Як сприйняв свою нову реальність?

До того, як потрапив саме на війну, про всі події дізнавався частіше з новин, бачив відео-сюжети, на яких обстріли, поранені, загиблі. Це все сприймалося, наче війна десь, але не в Україні, в якійсь іншій країні.

Коли вже потрапляєш туди, спочатку ще не розумієш до кінця те, що це реальна війна. Ніби і країна та сама, люди ті самі, міста, магазини, кафе. Але не зовсім таке, ніби неживе. Після першого обстрілу можна вже збагнути усю серйозність та реальність подій.

Виїжджаєш у той самий Маріуполь, за 20 кілометрів від обстрілів життя йде так, ніби війни і нема. Йдеш вулицями і спостерігаєш звичайне життя звичайного міста. Лише час від часу можуть бути чутно вибухи. Але місцеве населення вже до цього ставиться нормально, вже звикли.

— Так, згодна. Як довго ти взагалі був в зоні АТО?

3 місяці.

— Які емоції та думки виникли у тебе по прибуттю безпосередньо у зону АТО? Як ти почувався?

Якщо ти про страх, то мені страшно не було. Перший день пристосовуєшся до нових умов життя (йдеться про побутові умови – прим. ред.).

Другого дня ти вже розумієш, що це тепер твоя територія, твій дім і оселя найближчим часом, тому потрібно зробити все, щоб зберегти його та захистити.

— А після цього повним ходом починається оборона, так?

Так. Після декількох перших обстрілів вже звикаєш до них, перестаєш приділяти цьому якусь значну увагу. З’являється дуже багато часу на те, щоб подумати над тим, про що у мирному житті навіть не замислювався.

— А думки про що, не секрет?

Ні, не секрет. Думаєш про сім’ю, дім, життєві цінності.

— От життєві цінності змінюються у більшості, до речі. У тебе змінилися?

Звичайно. Починаєш цінувати саме життя, насолоджуватись приємними моментами.

— А коли приїхав звідти, дуже важко зрозуміти, що ти вже не там?

Так, дуже важко. Постійно насторожі, думаєш, звідки почнеться обстріл. Але кажуть, що це минає.

n_v_ato_9_4.jpg

— Так, минає, звичайно, але для цього потрібен час та психологічна допомога та підтримка бійцеві. Ти приїхав у відпустку, як зустріло рідне місто?

Конотоп живе своїм життям, тут війни немає. Деякі люди розуміють, що поки ми там, вони тут у безпеці. Більшості ж — геть байдуже.

— Що б ти наостанок сказав читачам?

Не жити, ніби повз, цієї війни, вона не для окремої частини населення, біда одна для всіх.

Велике дякую усім тим, хто весь цей час поряд. Хто по телефону, хто поряд, хто посилками та гуманітарною допомогою. Велике спасибі волонтерам Конотопа! Дуже приємно, що свої турбуються про своїх! Користуючись нагодою, також хочу подякувати кримським татарам, бо саме вони стали першими волонтерами для української армії.

Валерія Пальчинська


Редакція приєднується до сказаного і також хоче додати від себе слова щирої подяки телекомунікаційній компанії «Зурбаган» за ваш вагомий вклад у рубрику «Наші в АТО», такий важливий проект для суспільства!

Все буде Україна!