googlePlayTopkonotop
TopKonotop
Безкоштовний додаток для Android
Встановити

Наші в АТО: Юрій Бачал, позивний «Сапсан», 131 ОРБ

05 березня 2016 • Андрій Кривулько
 3108
Відкритий доброзичливий хлопчина з шикарною посмішкою та променистими очима. Якщо не звертати увагу на форму звичайний собі хлопець. Та не все так просто, як можна подумати з першого погляду.

Перед нами — історія життя ще одного бійця, Героя, котрий останніх сім років присвятив саме армії і війні за сумісництвом. Тож, знайомтесь — Юрій Бачал, позивний «Сапсан», 131 ОБР, нагороджений медаллю «За оборону Маріуполя».

nashi_v_ato_7_9.jpg

У зв'язку зі складною ситуацією в Україні, редакція залишає за собою право не висвітлювати деякі особисті дані бійців, згідно з їх побажаннями.

— Чим ти займався до війни?

— Навчався в інституті, на заочному, факультет економіки та підприємства. Це було до Майдану. Після того, як почався Майдан – моє навчання закінчилося.

— А після Майдану — на війну?

Ні, спочатку на Одеський Майдан, а потім вже добровольцем на війну.

nashi_v_ato_7_1.jpg

— А з цього моменту вже хочеться подробиць!

Ну добре! Пішов за власним бажанням у добровольчий курінь УНА-УНСО (Українська національна асамблея — Українська націоналістична самооборона — прим. автора), так як сам являюсь членом організації. Там вже був інструктором з трьох предметів: по мінометній справі, стройовій та фізичній підготовці. У серпні 2014 року нас «приютив» 54 ОРБ (окремий розвідувальний батальйон — прим. автора), в складі якого я і відправився на війну.

— Я так розумію, під Маріуполь?

Так, саме туди. Наш батальйон (тут: добровольчий курінь УНА-УНСО прим. автора) розділили на дві частини: першу частину приєднали до 54 ОРБ, де був і я, відправилися під Маріуполь, а друга частина відійшла до складу 81 АМП (аеромобільний полк — прим. автора), який відправилися під Донецький аеропорт.

12782323_233148740362763_265863692_n.jpg

— І як тебе зустріла війна?

Ми відправилися в сектор М займати бойові позиції. До нас на підмогу вирушила колона, але потрапила у халепу прямо у Маріуполі. Дорога виявилась замінована, машина з боєкомплектом проскочила неураженою, а ось наступна після неї машина підірвалася на фугасі, але неймовірно пощастило — вийшли без втрат, всі залишилися живі. Відразу після цього випадку у Маріуполі з’явився новий блокпост, аби перешкодити повторюванню. Вчимося на своїх же помилках.

— А як щодо обстрілу?

Та приблизно в той час і обстріляли, але також без втрат. Ми це назвали посвятою у воїни усіх бійців, що стояли там.

nashi_v_ato_7_4.jpg

— Розкажи, будь ласка про саму оборону Маріуполя. Тобі ж не просто так нагороду дали!

Ми стояли між Маріуполем і Волновахою. Там дуже часто з’являлися найманці. Чому кажу «найманці», а не «сепаратисти», бо сепаратисти — це валянки, а валянки так стріляти не вміють. А основне бойове хрещення я отримав у Гнутово. Чому хрещення — бо на свято Водохреща, 19 січня. Це був досить масивний збройний конфлікт, і ми понесли втрати, і ворог. Ми, не залишаючи своїх позицій, відбилися від найманців, так би мовити, розігнули кліщі, які стискалися. От за це і були нагороджені.

nashi_v_ato_7_6.jpg

— На війні має місце купа приколів. Це моя улюблена тема, до речі! Що такого було у вас?

Було й таке. Одні тільки переговори з сепаратистами чого варті! Навмисне одну рацію налаштовували на їх хвилю і починалися веселощі! — сміється. — Ще було: колись нам волонтери прислали гуманітарну допомогу. Великий такий пакунок. Забрали, привезли у розташування. Всі у такому передчутті, ось-ось і почнеться дєльожка! А коли відкрили, то побачили, що там — жіноча спідня білизна. Виявляється, пройшли чутки, що у нас у підрозділі воюють дівчата, от їм і «передали подаруночків».

— Ого! Це ж знущання просто!

Так в тому-то і справа, що знущання! Не можна ж таке хлопцям на війні показувати!

— Ой, це точно! Ну ви ж мужалися, маю надію! Так все, тепер на серйозні теми. Ти вже повернувся із війни, які тепер плани на майбутнє?

Буду жити. Передавати свої знання і уміння іншим, адже якщо тебе хтось чомусь навчив, то ти мусиш вчити когось у свою чергу. Якщо тобі вдалося — то ти прожив життя недарма.

nashi_v_ato_7_7.jpg

— А що б ти сказав наостанок? Якою настановою та побажаннями завершив би свою розповідь?

Тим, що зараз там, порадив би не витрачати вільний час від позиційної війни на пусті балачки та непотрібні вчинки. Працюйте над собою — читайте, займайтеся спортом тощо. А от настанова, так би мовити, то це: вірити в себе — це по-перше; вірити в товариша — це по-друге; вірити у свою зброю — це по-третє.

Зброю не потрібно любити чи боятися, на час війни вона повинна ставати продовженням вашого тіла. У цього шматку металу також є душа.Війна розставляє усі крапки над «і», показує дійсні обличчя людей, показує, хто є хто.

Бажаю найбільше — витримки, адже перемагає не сильніший, перемагає витриваліший.

Валерія Пальчинська

Редакція приєднується до сказаного і також хоче додати від себе слова щирої подяки телекомунікаційній компанії «Зурбаган» за ваш вагомий вклад у рубрику «Наші в АТО», такий важливий проект для суспільства!

Все буде Україна!