googlePlayTopkonotop
TopKonotop
Безкоштовний додаток для Android
Встановити

«Сила нації» у Сумах: душу й тіло за нашу свободу ці чоловіки поклали не в переносному сенсі

21 червня 2018 • Партнерський матеріал
 850
publications_item
Фото:  Медіа-студія «Контент»
Трибуни легкоатлетичного манежу Сумського державного університету напружилися: ці змагання — видовище не для людей зі слабкими нервами. Усміхаються поки що лише чоловіки, які виходять на спортивну арену. Їх 18, наймолодшому — 22 роки. І всі вони вже ветерани, адже в АТО ветеранами стають не за віком. На цій війні кожен із них віддав частину себе: хтось — руку, хтось — ногу, а хтось — і те, й інше.

Кросфіт — уточнила для себе в Інтернеті, коли вирішила піти на змагання — це кругове тренування, що полягає у виконанні певного комплексу вправ за мінімальний час. Під час занять використовуються навантаження, спрямовані на розвиток відразу кількох фізичних якостей: сили, витривалості та спритності.

Сьогоднішню подію анонсували, мабуть, не зовсім коректно, назвавши всеукраїнськими змаганнями з кросфіту серед ветеранів АТО. Так, вони приїхали з різних куточків країни. Але ж змагання передбачають перемогу найсильнішого, а його сьогодні не визначатимуть. Усі вони — це «Сила нації».

Гучними оплесками публіка зустрічає ще одне привітання — виступ  вихованців військово-спортивного клубу «Патріот», кадетів Сумського кадетського корпусу. Запальний танець із елементами рукопашного бою ще більше «підігріває» трибуни. А хлопчик із прапором України на плечах кадетів — ніби знак воїнам, що все було не дарма.

Трибуни завмерли у передчутті першого етапу змагань. Член судейської колегії демонструє передбачені програмою вправи. Учасники повинні виконати махи гирею, скручування з м’ячем, підняття штанги, ще потрібно віджатися від підлоги, позакидати на плечі мішечок із піском – сендбег, віджати гирю, а фінішувати на спортивному тренажері, що нагадує греблю. Що й казати, завдання — не з легких.

На старт виходить перша пара учасників: кропивничанин Вадим Довгорук та харків’янин Валерій Кузніченко.

Саме Вадим став одним із ініціаторів створення проекту «Сила нації» задля реабілітації воїнів АТО.

— Із 2014 року я працювала волонтером у шпиталі, — розповіла мені пізніше  керівник проекту «Сила нації» Олена Соловйова. — Деяких хлопців знаю просто з реанімації. Ми підтримуємо зв'язок уже четвертий рік. Усі учасники сьогоднішніх змагань лікуються в Харкові. Практично всі отримали допомогу в Українському науково-дослідному інституті протезування, протезобудування та відновлення працездатності. А сам проект — це наша спільна з Вадимом Довгоруком ініціатива. Воїнам це – як психологічна реабілітація.

Тим часом чоловіки вправно долають перешкоди й швидко опиняються в кінці дистанції.

— Я не вперше беру участь у подібних змаганнях, уже відвідав кілька міст України. Живу за околицею Харкова, тому тренуюся самостійно. Знаю, що хлопці-містяни збираються разом, тренер пояснює їм, що краще робити, чого не бажано. Для чого це мені? …Знаєте, люди звикли скаржитися на те, як їм погано живеться. Ми з хлопцями показуємо, що може бути ще гірше, і плакати не треба! …Головне, щоб не підвело здоров’я, то буду й надалі займатися спортом у «Силі нації», — щиро розповідає Валерій Кузніченко.

Раніше Валерій працював експедитором фірми «Оліс». 29 квітня 2014 року пішов служити добровольцем. Був замкомандира мінометного взоду у 92 окремій мотопіхотній бригаді, мав звання молодшого сержанта. Із 14 жовтня 2014 року воював у зоні АТО.

1 січня 2015 року в селі Старий Айдар Валерій потрапив під мінометний обстріл. Отримав тяжке поранення правої сторони тіла. Як наслідок — по лікоть ампутована рука, роздроблена кістка правого стегна, ушкоджені ребра, пробиті легені, а ще — численні внутрішні та поранення обличчя… На щастя, він залишився живий і має змогу ростити дев’ятирічного сина Валерія та тринадцятирічну доньку Наталію.

…Оплесками трибуни зустрічають наступних учасників. Сум’янин Олександр Бабченко та вінничанин Олександр Сарабун. На кожне підняття хлопцями гирі, кожен жим штанги трибуни аплодують.  А доки Олександр Сарабун знімає з ноги протез, аби виконати вправу на греблі, усі завмирають, ще раз усвідомлюючи... Так, права Олена Соловйова: воїнам такі змагання — як психологічна реабілітація. І не лише їм — нам усім, хто не до кінця усвідомлює, що в країні йде війна і яким жорстоким є її обличчя.

Олександр Сарабун

Сашко Бабченко значно випереджає свого суперника, але перед фінішною червоною доріжкою раптом зупиняється. Чому?! — не розуміють трибуни. А він просто чекає побратима. Дистанцію завершують разом.

Треті на старті! Чернігівець Юрій Кондратенко та черкасець Ростислав Борковський.

…Ростислав на війні з вересня 2014-го. Починав розвідником 30 батальйону першої бригади. Пройшов донецьке летовище, Піски, Дебальцево… Був замкомандира, потім – командиром бойової машини — навідником, оператором. У березні 2015-го біля Дебальцева опинився під обстрілом, отримав поранення. Колінний суглоб замінили на ендопротез. Але яке це має значення для його дворічної донечки? Тато – поруч…

Наступні – киянин Сергій Юр’єв і черкасець Вадим Мазніченко. Сергій отримав поранення 7 липня 2014 року поблизу села Золотого Луганської області. Стояв на посту, стався вибух. У результаті – чисельні поранення грудної клітини, шиї уламками міни, ампутація лівої кисті.

Історія Вадима чимось схожа. На другій хвилі мобілізації прийшов до 14 батальйону територіальної оборони. 30 вересня 2014 року в селі Старогнатівка Донецької області під час мінометного обстрілу отримав поранення, втратив руку та ногу.

… Несподіване пожвавлення у залі: чернігівця Костянтина Фішера на старт супроводжує дружина з синочком.  Хлоп’я у вишиваночці, радо вистрибує і дзвінко сміється, дивуючись такій велелюдності. Маля біжить за татом на дистанцію, але мама його забирає — хай ще підросте.

У киянина Іллі Шувалова сьогодні також група підтримки: рідні тримають кулачки за тата і чоловіка.

Герої вміло вправляються з гирею й переходять до наступного етапу. Кілька хвилин — гучні оплески, подолано всю дистанцію.

…Естафету непереможних продовжують Володимир Донос із Гадяча, що на Полтавщині, та киянин Олександр Чалапчій. Очі воїнів горять, але  не бажанням дістатися до фінішу першими, — запалом боротьби. Здається, їх сили вистачить і гори звернути…

І ось — завершення першого етапу. На арені полтавець Олександр Піддубний та харків’янин Ігор Дерман. Судді швидко загинають пальці після кожної виконаної вправи, демонструючи, наскільки легко чоловіки долають перешкоди. Мить — гребля — фініш! Трибуни вибухають оплесками. Герої тиснуть один одному руки. Тур пройдено.

Поки триває невелика перерва, запитую враження від події у глядачів. Руслан Кастін представляється як голова новоствореної організації при Сумській міській раді — Сумської молодіжної ради. Він  не стримує емоцій:

— На таких змаганнях я сьогодні вперше. Це один із тих заходів, який просто перевертає все всередині. Я настільки був вражений, що кілька разів доводилося виходити з залу... Для хлопців рядки із гімну «душу й тіло ми положим» — не просто слова, а те, що вони вже зробили. Вони ж не вийшли з лікарні й опинилися тут. Хлопці переродилися. Стоїш і розумієш, що твої проблеми — це не проблеми взагалі. Проблеми були у цих героїв, і вони їх подолали. Хотілося б, щоб наступного разу на таких заходах було більше молоді. Молодь має дивитися на людей, які мотивують, надихають. Це якраз ті люди, які не шукають «відмазок», щоб у понеділок не піти в спортзал. У нас же часом і здорового молодика не примусиш пройти спортивну дистанцію…

Знову тиша. Ведучий оголошує другий етап змагань, який передбачає вправи для ветеранів на інвалідному візку: жим сендбега з плеча, жим гирі, штанги, а ще потрібно канатом підтягнути до себе прикріплений тягар, це називають «тяга саней».

На старт виходять сум’янин Ігор Лугина та киянин Сергій Хропко. Відчуваю, що всі глядачі зараз, ніби одна людина; здається, і серця б’ються в унісон. Очі сповнені захопленням і фізичною формою, і моральним піднесенням героїв. …Хлопці разом виконують останню вправу і фінішують одночасно.

Завершує сьогоднішній кросфіт чернігівець Сергій Прядка. Йому важче, адже чоловік виступає без пари. Проте герой демонструє хороші результати. Трибуна вибухає подекуди вже охриплими криками.

Сергій Прядка

— …Для мене це — один із небагатьох заходів, після якого ти не почуваєш себе як вичавлений лимон. Навпаки, з’являється потужний заряд енергії, бадьорості. За годину я маю тренуватися. Думала, буду втомленою, в’ялою. Зазвичай друга половина робочого дня такою і є. Зараз же просто хочеться йти у залу і робити все, не жаліючи себе, — ділиться враженнями глядачка, кандидат у майстри спорту з пауерліфтингу, абсолютна чемпіонка та рекордсменка України, віце-чемпіонка світу-2018 Анна Рикун.

А що відчувають місцеві організатори події? Вже після змагань запитую про це представника приймаючої сторони, виконавчого директора Громадського фонду «Суми» Олександру Мартиненко.

— Хлопці з фонду давно пропонували організувати подібний турнір. А потім двоє сум’ян, постійних учасників «Сили нації», звернулися з проханням провести ці змагання в нашому місті. Ми довго готувалися, переносили дату, узгоджували всі організаційні питання з харківським благодійним товариством «Відкриваючи серце», підключили Сумську міськраду. Робили все, як радив наш учасник Ігор Лугина.  До речі, взяти участь у змаганнях хотів і третій сум’янин, Анатолій Горбенко. На жаль, не зміг через нещодавню операцію… У Сумах ці змагання проходили вперше. Раніше вони були у Полтаві, Харкові, Києві, Одесі, Маріуполі. Ми продовжили всеукраїнську естафету. Відверто кажучи, я весь час займалася організаційними моментами, тож мало бачила, як хлопці долали дистанцію. Коли переглянула на відео, – наплакалася... Я інколи замислювалася, як, наприклад, жити без ніг? Тепер зрозуміла: що б не трапилося – це не привід опускати руки.

…У манежі — гучні оплески. Під динамічний музичний супровід учасники виходять на спортивну арену. Кубки, медалі та сертифікати чоловікам вручає керівник проекту «Сила нації» Олена Соловйова.  

Герої нагороджені, поряд — радісні дружини, діти. Хочеться, щоб ці родини більше не знали горя. До речі, медаль Костянтина Фішера, звичайно ж, отримав синочок. Зовсім скоро маля зрозуміє, що його тато — герой.

Каріна ХАЧАТАР’ЯН